Використання антімікотіческіх препаратів у лікуванні висівкоподібного …

Використання антімікотіческіх препаратів у лікуванні висівкоподібного ...

Використання антімікотіческіх препаратів у лікуванні висівкоподібного лишаю

Таха Т.В. Нажмутдінова Д.К.

Назва «лишай» (Lichen) відомо з часів Гіппократа, під ним об’єднані багато захворювань шкіри, для яких характерне утворення кольорових плям і лущення. У даній статті мова піде про висівкоподібному або різнобарвному лишаї .

Збудником отрубевидного позбавляючи є Pity­rosporum orbisulare, він був описаний G. Robin в 1853 р а в 1951 р M. Gordon виділив округлі і овальні форми збудника як в місцях висипань різнобарвного позбавляючи. так і в межах здорової шкіри, віднісши його до дрожжеподобним грибам, а його округлий варіант запропонував іменувати Pityro­sporum orbiculare.

Висівкоподібний лишай – захворювання, распростра­ненное повсюдно, але частіше воно зустрічається в тих країнах, де підвищені температура і вологість повітря. Хворіють особи як молодого, так і похилого віку, захворювання реєструється і у дітей.

Ризик виникнення різнобарвного позбавляючи зростає у людей, страждаючих підвищеною пітливістю, певним хімічним складом поту, сприятливої ​​для збудника рH шкіри, із супутніми захворюваннями: ендокринними порушеннями, хронічними захворюваннями шлунково–кишкового тракту, а також імунодефіцитом. Перегрівання, нераціональний гігієнічний ре­жим також сприяють виникненню захворювання або його рецидивів. В останні роки клінічно встановлена ​​генетична схильність до розвитку різнобарвного лишаю. Нерідко це захворювання розвивається на тлі туберкульозу легенів, лімфогранулематозу, так як ці хвороби найчастіше супроводжуються підвищеною пітливістю.

Хвороба починається (точний інкубаційний період не встановлено) появою на шкірі плям невоспалительного характеру, жовтувато–бурого, коричнево–ро­зо­вого кольору, що нагадують за забарвленням кави з мо­локом. Розмір плям варіює від просяного зерна до сочевиці і крупніше. Елементи висипу схильні до злиття і до периферичної росту, часто нагадуючи своєю картиною «географічні» обриси. Після опромінення ультрафіолетом залишаються білі плями. Поверхня вогнищ буває або гладка, або злегка лущиться дрібними висівковоподібними че­Шуйко, які особливо чітко виявляються при поскабливании. Різний відтінок забарвлення плям і наявність мелкопластінчатим лущення послужили підставою для назви дерматозу – різнобарвний, або висівкоподібний. лишай.

Суб’єктивних­вих відчуттів зазвичай не відзначається, і лише у неохайних пацієнтів і в осіб, які страждають підвищеною пітливістю, відзначається часами свербіж. Розташовуються вогнища ураження на шкірі шиї, грудей, спини, живота, пахвових западин, плечей, передпліч і стегон. Описані випадки локалізації висівкового лишаю на обличчі і волосистої частини голови, але без ураження волосся. Відомо, що збудник первинно впроваджується в гирлі волосяних фолікулів, поступово діссеменірует на навколишнє гладку шкіру і можна бачити більш інтенсивне забарвлення поразки точкового характеру в місцях розташування волосяних фолікулів. Побутов­вав­шиї раніше уявлення про слабку контагіозності захворювання в даний час не підтверджується, але в той же час підкреслюється необхідність сприяючих умов.

Тому прийнято проводити епідеміологічне обстеження в сім’ях хворих осіб.

Діагноз легко встановлюється на підставі своєрідності клінічних симптомів. В якості діагностичної проби використовується змазування 2–5% настоянкою йоду (йодна проба Бальцера) – висипання з–за розпушеного рогового шару фарбуються інтенсивніше в порівнянні з навколишнього здоровою шкірою. Приховане лущення легко ви­яв­ляется при поскабливании («удар нігтем») – симптом Бенье або феномен «стружки». Для розпізнавання вогнищ на волосистій частині голови застосовують люмінесцентну лампу Вуда. При наявності захворювання у світлі люмінесцентної лампи видно характерна флюоресценція вогнищ темно–корич­невого або червонувато–жовтого відтінку. Іноді для виявлення збудника застосовують мікроскопічне дослідження. У лусочках, оброблених 10–20% розчином КОН або NaOH, виявляються міцелій у вигляді коротких септірованного ниток і грона круглих двоконтурних суперечка.

Ще один метод діагностики – використання середовища Сабуро, на якій через 3 тижні формується біла слівкообразний культура, що має схожість з дріжджовий. При мікроскопічному дослідженні виявляються брунькуються клітини гриба.

Під впливом УФО або опромінення сонцем збудник гине і шкіра в осередках отшелушивается, а засмага не утворюється. На тлі здорової засмаглою шкіри ділянки нормально пофарбованої шкіри здаються позбавленими пігменту – меланіну. Подібні клінічні явища називаються постпаразітарной ахроміі, або псевдолейкодерми. Для диференціального діагнозу з сифілітичною лейкодерма слід звертати увагу на зливні ділянки ураження при постпаразітарной ахроміі з мікрополіцікліческімі фестончастими краями і залишками отрубевидного лущення. Крім того, відсутність позитивних даних комплексу серологічних реакцій (КСР, РІБТ і РІФ) свідчить проти сифілітичного процесу.

Різнобарвний лишай доводиться диференціювати і від рожевого лишаю. Однак наявність типових овальних еритематозно–оточених, островоспалітельних плям з крупнопластінчатим лущенням в центрі, на зразок цигаркового паперу, властиво тільки рожевому позбавляю Жибера. Ці своєрідні овальні вогнища, що нагадують медальйони, можуть супроводжуватися сверблячкою.

У важких випадках мікроскопічне дослідження лусочок на наявність гриба легко встановлює справжню природу дерматозу.

Різнобарвний лишай – захворювання хронічне. Воно може загостритися в будь-який момент. Найчастіше це відбувається в теплу пору року, коли починається активний процес потовиділення.

Крім того, рецидиви дуже часто спостерігаються при гормональних зрушеннях – наприклад, при вагітності або прийомі протизаплідних таблеток. В останньому випадку жінка повинна обговорити з лікарем доцільність такого виду контрацепції. Людині, одного разу перехворіла різнобарвним позбавляємо, не рекомендується відвідувати лазні, сауни або їздити в тропічні країни.

Для лікування висівкового лишаю застосовують 1% розчин канестен, 3–5% резорциновий спирт, 3–5% саліцилову або 10–20% сірчану мазь, можна користуватися рідиною Андріасян, методом Дем’яна­але­вича.

Однак на сучасному фармацевтичному рин­ке багато протимікотичні препаратів місцевого застосування, що дають більш швидкий позитивний ефект. І якщо вибирати серед безлічі протигрибкових препаратів. широко представлених на сучасному російському ринку, то перевагу слід віддавати тим з них, які, по–перше, здатні накопичуватися саме в тих шарах шкіри, де розвивається грибковий процес, а по–друге, не проникають в ті верстви, де життєдіяльність грибів неможлива. Імен­але до таких ле­карственним засобам і відносяться похідні аліламін, основною діючою речовиною яких є нафтифін.

Механізм дії пов’язаний з інгібуванням синтезу ергостеролу. Виявляє фунгіцидну дію відносно дерматофітів, таких як трихофітон, епідермофітон і мікроспорум, цвілевих грибів і деяких диморфних грибів. Дія на дріжджові гриби може бути фунгистатическим або фунгіцидною в залежності від виду гриба.

Нафтифін активний також відносно Pityrosporum orbiculare (Malassezia furfur) – збудника різнобарвного (отрубевидного) лишаю. Нафтифін має антибактеріальну активність щодо грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів.

У клінічних умовах було встановлено, що нафтифін має протизапальну дію, яке сприяє швидкому зникненню симптомів запалення, особливо свербежу.

При місцевому нанесенні препарату можуть виникнути побічні ефекти, такі як гіперемія, свербіж, відчуття печіння, але вони, як правило, носять помірний характер і є оборотними, що не потребує відміни препарату. Його наносять по одній схемі 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Перед нанесенням крему треба очистити і висушити уражені області.

Крем наносять на уражену шкіру і прилеглі області тонким шаром і злегка втирають.

Під нашим спостереженням перебувало 17 пацієнтів (11 чоловіків і 6 жінок) з діагнозом висівковий лишай, зі ступенем давності захворювання від 2 тижнів до 1 року, у віці від 6 до 67 років. Пацієнти були розділені на 2 групи залежно від давності захворювання (до 2 місяців – 9 осіб і понад 2 місяців – 7 осіб). У першій групі місцево був призначений 5% саліциловий спирт і крем або розчин клотримазолу 2 рази на добу, а в другій групі місцево крем або розчин нафтифина 1 раз на добу.

Також в обох групах пацієнтам проводилися УФО, дезінфекція одягу, натільної і постільної білизни. Відомий ефект, що виражається в дозволі елементів, у групі з призначенням нафтифина відзначався вже на 4–5–й день, в той час як в 1 групі на 6–7–й день, клінічне одужання також наступило швидше у другій групі (до 14–15 дню), а в першій групі до 18–21дню.

Таким чином, препарат нафтифін має виражений терапевтичний ефект в лікуванні висівкового лишаю і сприяє швидшому клінічному одужанню пацієнтів.

Сподобалася стаття? Поділися нею з друзями!