Протитуберкульозні антибіотики різних груп. Опис групи …

Протитуберкульозні антибіотики різних груп. Опис групи ...

Протитуберкульозні антибіотики різних груп. Опис групи лікарських засобів

До групи входять антибіотики, які проявляють максимальну активність щодо збудника Mycobacterium tuberculosis (палички Коха). В даний час протитуберкульозні антибіотики розділені на 2 групи:

— препарати I ряду (стрептоміцин, рифампіцин), що проявляють високу активність проти палички Коха;

— препарати II ряду (виомицин, циклосерин, капреоміцин), що мають середню ступінь ефективності на мікобактерії туберкульозу.

Першим протитуберкульозним препаратом став першим аміноглікозидний антибіотик — стрептоміцин, виділений в 1943 році з культури променистого грибка Streptomyces globisporus streptomycini. З 1946 року стрептоміцин активно і успішно використовується для лікування туберкульозу і прокази. За це відкриття американський вчений Зельман Ваксман, уродженець України, отримав в 1952 році Нобелівську премію.

Другий препарат цього ряду — рифампіцин — відноситься до класу ансаміцінов, які продукуються променистим грибком Streptomyces mediterranei. Природні ансаміціни називаються рифаміцин. Шляхом зміни хімічної структури був отриманий напівсинтетичний препарат — рифампіцин.

Протитуберкульозні антибіотики I ряду мають широкий спектр мікробного дії. Стрептоміцин діє бактерицидно. Рифампіцин в терапевтичних дозах діє бактеріостатично, але, високі дозування цього препарату надають бактерицидну дію. Препарати порушують синтез РНК, пошкоджують цитоплазматические мембрани мікробних клітин. Ці препарати також активні проти грампозитивних мікроорганізмів (Staphylococcus spp. Streptococcus spp.

Bacillus anthracis), деяких грамнегативних мікроорганізмів (Neisseria meningitidis, Neisseria gonorrhoeae), діють і на штами Brucella spp. Legionella pneumophila, Salmonella typhi, Mycobacterium leprae, Chlamydia trachomatis. Мікобактерії туберкульозу дуже швидко виробляють стійкість до протитуберкульозних антибіотиків I ряду.

Протитуберкульозні препарати II ряду виявляють меншу ефективність відносно мікобактерій туберкульозу, але, зате вони діють на мікобактерії, що стали стійкими до препаратів I ряду. Першим з протитуберкульозних антибіотиків II ряду був виділений циклосерин з культур Streptomyces orchidaceus, Streptomyces garyphalus, Streptomyces lavendulus. Перші описи цього препарату зробила група Kühl в 1955 році. Виомицин (флоримицин) отримують з культур променистих грибків Streptomyces floridae, Streptomyces pimiceus, Streptomyces vinaceus.

Капреміцін продукується грибками Streptomyces capreolus. За хімічною будовою ці препарати відносяться до поліпептидів. Є антибіотиками широкого спектра антимікробної дії, діють і на грампозитивну і на грамнегативну флору. Проявляють, залежно від концентрації, бактерицидний або бактеріостатичний ефекти. Мікобактерії туберкульозу рідко розвивають резистентність до протитуберкульозних антибіотиків II ряду.

Однак багато препаратів II ряду є більш токсичними і мають більше побічних ефектів.

Антибіотики цієї групи застосовують для лікування різних видів туберкульозу при його різної локалізації (туберкульозному ураженні гортані, трахеї, бронхів, кишечника, кісток, суглобів, сечовивідних шляхів, шкіри). Особливо ефективні вони в незапущених формах цієї хвороби. Хороші результати дає застосування цих антибіотиків при туберкульозному менінгіті, який вважався невиліковним до відкриття протитуберкульозних препаратів.

Препарати більш ефективно діють на мікобактерії, що знаходяться в слизових оболонках, слабкіше діють на паренхімні органи, і не мають жодного впливу на палички Коха, що знаходяться в інкапсульованих кавернах з вираженою фіброзної стінкою. Це відбувається через відсутність в фіброзної тканини кровоносних судин, по яких препарат міг би дійти до місця ураження.

Поряд з циклосерином, виомицин і капреоміцином, які застосовуються для лікування туберкульозу всіх форм і локалізацій, в якості препаратів II ряду використовуються також: антибіотики-аміноглікозиди (канаміцин, амікацин), антибіотики-макроліди (азитроміцин, кларитроміцин), фторхінолони (ломефлоксацин, ципрофлоксацин, офлоксацин). Фторхінолони застосовують при лікарсько-резистентном гостро прогресуючому туберкульозі, макроліди — призначають при туберкульозі, викликаному атиповими мікобактеріями.

Для повного лікування незапущених форм туберкульозу препарати безперервно приймають протягом 6, 9 або 12 місяців. Для лікування хронічних форм хвороби потрібно безперервний прийом протитуберкульозних препаратів 12, 18 або 24 місяці. Лікування починають з препаратів I ряду.

Після того, як почне з’являтися лікарська стійкість мікобактерій туберкульозу, переходять на лікування препаратами II ряду. Для подолання резистентності мікобактерій і забезпечення більш ефективного туберкулостатичного дії, лікування починають з одночасного прийому декількох протитуберкульозних препаратів, що мають різне хімічну будову. Це дозволяє, діючи на різні процеси життєдіяльності мікобактерій, привести до більш ефективного обмеження їх розмноження та якнайшвидшої загибелі.

Протитуберкульозні антибіотики нейро- і нефротоксичних, викликають алергічні реакції у вигляді висипу, почервоніння, лихоманки. Крім того, можливі: диспепсія, дисбактеріоз, нудота, блювання, аритмія і т. Д. Стрептоміцин викликає порушення слуху та вестибулярного препарату.

Болоховець Любов Георгіївна

Сподобалася стаття? Поділися нею з друзями!